Спочатку виробництво пива найкраще вдавалось місцевим монахам, які підходили до процесу майже з науковою точністю. Вони ретельно записували звідки прибув хміль та солод, воду використовували лише з артезіанських свердловин, роками відточуючи свою майстерність.

У німців львівські броварі перейняли й так зване правило чистоти - що забороняло використовувати у пивоварінні щось крім солоду та хмелю. Улюбленим сортом львів’ян був лагер, який до речі й зараз визнаний найпопулярнішим пивом у світі.

А от взимку на різдвяні свята у місті Лева та його околицях броварі готували особливе пиво з карамельним солодом. Його пили неодмінно теплим, а ще додавали корицю, гвоздику лимонну цедру та мед.

Наприкінці 19 століття у Львові з’явились бровари німецького походження, що привезли до Львова не лише європейські пивні традиції, а й нові сорти.

Та, правду кажучи, львів’ян не надто манило до хмільного напою з чужини. У цілому Львові з усіма його пивоварнями, кнайпами та шинками, привезене пиво можна було знайти лише у чотирьох закладах. Навіщо пити чуже пиво, коли своє - найсмачніше - гордо запевняли львів’яни.