У святковому одязі та з музиками: господарі нової оселі разом з гостями повертаються з церкви, де поминали пращурів. Так, за давньою традицією лемків, годиться заселятись в нову хату.
"Цей птах – символ вогню. Він мав зайти в хату і очистити її собою. Бо майстер – це була людина не проста. Його часто вважали ледь не сільським магом. І якщо його господарі, замовники, для яких він будував хату, образили при будівництві чи недоплатили, чи не так подивилися, чи недогодували, він міг ту хату погано закласти", – пояснив заступник директора музею Сергій Ципишев.
Читайте також: У школі на Вінниччині знайшли раритетні розписи: з'явились фото
Для більшої гарантії хату обкурювали, а потім освячували. Щоб жилось довго і комфортно, між верхніми дерев'яними зрубами, з яких зроблена хата, клали монети, паску, вовну і зерна пшениці. Далі – впускали кота. І лише потім в оселю могли ввійти люди.
Весь обряд тих входин – це своєрідна жертва чи подяка померлим. І навіть коли заходили до хати, то говорили, що першими мали би зайти найстарші люди,
– розповіла науковий співробітник музею Леся Герасим.
В присутності гостей запалювали піч. Якщо дрова в ній розгорались швидко і вогонь був яскравий – це віщувало довге і щасливе життя. Ну і звичайно, гостей годилось гарно пригостити. Такою детальною реконструкцією входин у Львівському музеї відкрили відреставровану хату. Їй майже сто років, а привезли її до музею у 1970 році зі села Зарічово, що на Закарпатті. Останні роки вона була в жахливому стані, проте за рік її повністю оновили: укріпили фундамент, стіни, дах і поставили піч.
Майстри дотримувались давніх технологій будівництва, характерних для лемків. Дах прошили соломою, а букові стіни замазали глиною. Витратили на це майже півмільйона гривень. Частину грошей виділило місто з бюджету розвитку, частину дав музею та меценати.